І Рушник вишиваний на щастя, на долю дала
- ознайомити учнів із
давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим
рушником;
- розкрити його красу,
поетичність, чистоту, прищеплювати учням цікавість до народних звичаїв,
обрядів, пісень;
- виховувати в учнів почуття глибокої
поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли
глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням.
Обладнання:
вишиті рушники, портрет Т.Г. Шевченка
(вишитий), паляниця хліба на рушникові прикрашена
калиною.
План і хід заходу.
І Вступна частина.
Вчитель:
Вітаємо всіх
вас у нашій світлиці «Народного мистецтва».
ІІ Основна частина.
Вчитель.
Пісня ця зачаровує
прекрасними словами поета А. Малишка і не менш прекрасною музикою Платона
Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова
перегукаються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини
– образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя
– вишитий рушник, як
символ
материнського благоговіння, любові.
Дісно,
народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди
було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури,
звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок,
легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного
народного мистецтва.
З далекого
минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання,
вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і
батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки
бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує
з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею,
за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х
століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.
То ж нехай
хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного
мистецтва – вишивкою, а саме вишитим
рушником – будуть приємними для всіх вас. (Продовжує розмову,
говорить, звертаючись до всіх присутніх на уроці).
Ось сьогодні
про рушник ми починаємо нашу розповідь. Але вона буде не проста. До нашої світлиці завітала пошукова група, це
хлопці – козаки, які їздили по різним регіонам України та збирали матеріали про
давній вид мистецтва – вишивання, а саме вишиті рушники. Будь ласка хлопці проходьте!
А ще до нас
приїхали дівчата-майстрині з різних
куточків України, які хочуть поділитися з нами також секретами вишивання та
розповісти, яке значення рушник посідає у житті українського народу. Будь
ласка, дівчата , заходьте!
Учасникам
нашої пошукової групи ми надаємо слово. Розкажіть про себе.
1-й козак.
Ми завжди
цікавилися вишиванками. І в нас з’явилася ідея подорожувати регіонами України,
збирати і записувати весь цікавий матеріал. Ми їздили по селах, містах, плідно
займалися пошуковою діяльністю, навіть підготували відеоматеріал та привезли з
собою дівчат-майстринь. Хочемо розповісти вам все, що ми побачили та про що
дізналися.
Вчитель.
Будь ласка,
ми з задоволенням послухаємо вас.
1-й козак.
Рушник на
стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би
рушник.
2-й козак.
Рушник з
давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки
і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися
рушники справжніми пошанувачами. Ознакою охайності, працьовитості кожної
господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті.
1-й козак.
Вишитий рушник створював настрій, був взірцем
людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині,
виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей,
зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в
останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Рушник у нашому побуті
живе і сьогодні. Його використовують на весіллі, під час проводів хлопців до
армії. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей.
А як добре
було б, якби і сьогодні в сім'ях повернулися традиції
вишивати рушники.
2-й козак.
Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб
на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності. По всій Україні
поширений звичай накривати рушником хліб на столі. Ним накривали і діжу після
випікання хліба, ставлячи їх під образами на покуті. Дарунковими рушниками
перев'язували кумів і гостей, запрошених на зорини.
Гарний був
звичай використовувати рушник при будівництві житла. Його вішали вгорі, у
кутку, коли стіни були вже зведені.
У перший день
огляду озимини йшли в поле гуртом - частіше родом. Попереду батько ніс на
рушнику хліб-сіль, у кошику, накритому рушником, несла різне частування мати.
На зеленому полі розстеляти його, клали їжу. Так робили і в перший день оранки,
сівби та жнив. Після закінчення жнив господар зустрічав женців хлібом-сіллю на
рушнику, а ті одягали на нього обжинковий вінок.
1-й козак.
А ви знаєте,
вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена,
винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої
богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і
принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили
Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській
хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це
благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність,
майстерність, художній смак.
2-й козак.
Але ще в
більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку
вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям. Правда,
дівчата?
1-а дівчина.
Так.
Рушничок, рушничок… Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам’ятаю, як
закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в
яку посаг складала. І все вишивала, вишивала
рушники. Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була,
щоб старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із
своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.
Вчитель.
Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як
правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували
собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого
полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть,
тобто для потреб протягом усього життя. Чи так я кажу, дівчата?
Дівчата.
Так. А про
те, як ми працюємо, послухайте вірш.
Візьму голку,
клубок шовку,
Полотно
біленьке,
Та й подамся
у садочок,
Де сонце
ясненьке.
У садочку
подумаю,
Котру квітку
рвати,
Щоб із неї
добрий узір
Для вишивки
взяти.
Красну рожу і
гвоздиків
Букетик
нарват,
І роботу
любимую
Свою розпочати.
Ой, вишивки
мої любі,
Я вас
вишиваю,
Та про красу
і про фарби
Думки не
лишаю.
Де покласти
слід рожеву,
А де
ніжно-синю,
Щоб славила
моя праця
Рідну
Батьківщину,
Щоб сміялася
сорочка
Файними
квітками,
Щоб пишалась
Україна
Своїми
майстрами.
1-а дівчина.
А ще У кожній
родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники
– означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного
віку.
2-а – дівчина.
Дівчата змагались між собою в доборі
візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності
вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою
вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку.
1-й козак.
Довгими
зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили,
скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість,
вдачу.
2-й козак.
Рушниками
часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб
селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись
сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: “Та спасибі тобі, моя
ненько...”
1-й козак.
Найпершою
ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки
бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.
2-ий козак.
А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб?
1-а дівчина.
Вона
виносила гарбуз.
А я хочу вам
показати свій рушник, який я вишила собі на весілля. На ньому моє ім’я та ім’я
мого нареченого. Я вишивала його довгими вечорами, думаючи про коханого.
Подивіться, який гарний.
“ Вишиванка ”
З вечора
пригожого аж до ранку
Вишивала
я вишиванку
Вишивала я,
вишивала
Чорну і
червону нитку брала.
А що чорна
ниточка - розтавання,
А червона
ниточка - то кохання.
Щоб та чорна
ниточка часто рвалась
А червона
ниточка гладко слалась.
Встану я в
неділеньку спозаранку,
Подарую
милому вишиванку.
Сердься, мій
соколику, чи не сердься,
Будеш ти
носити її коло серця.
Вчитель.
Дійсно,
подивіться, який гарний витвір мистецтва. І скіль часу ти його вишивала?
Бачите, і
сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля.
Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний –
найчастіше зустрічається на вишивках. І як співається в пісні “Два кольори”,
червоне – то любов, а чорне – то журба.
Вишитий
рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і
прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського
народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.
І одну таку
баладу я пропоную послухати.
1-а дівчина.
= Балада про рушник =
Одного разу
хлопчик запитав у матусі .
Матусенько, мила! У бабусиній скрині я знайшов
ось цей рушничок. Смуток, печаль і журбу навіяв він у мою душу та серце. Чому
всі рушники веселі, радісні, квітучі? А цей якийсь особливий - сумний і
невеселий?
- Добре,
синку. Розповім я тобі сумну історію цього рушника, який вишитий червоними і
чорними хрестиками.
- Був час, як
почав на землі люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Не жалувала
та хвороба ні молодих, ні старих. А жила собі в селі бідна вдова Марія. Забрала
хвороба у неї чоловіка і п'ятеро діток. Лише найменша Іванка ще здорова.
Пильнує матінка за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла. Почала
сохнути Іванка. Тане на очах. А ще просить матінку:
- Врятуй,
мамо, я не хочу помирати!
І так ті
оченята блищать, що бідна жінка місця собі не знаходить.
Одного вечора
до хати прийшла якась бабка старенька. Як і коли прийшла Марія не чула.
- Слава
Богові, - привіталася. - Що, помирає остання? - А могла б жити!
- Як? Бабуню
сердечна, я Бога благаю, спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!
Стара взяла
до серця той плач і мовила:
- Повідаю
тобі тайну тієї страшної хвороби. Але присягнись, що нікому не розкриєш цієї
таємниці.
- Присягаю, -
мовила Марія.
- Знай,
послав чорну Смерть Господь Бог. Грішників багато розвелося, зла, заздрощів. На
людях хреста нема. А чорти втішаються і всіх на кому не видно хреста убивають.
Дам я тобі раду... Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Та ший чорні або
червоні, щоб чорти здалеку виділи... Але не кажи нікому більше, бо смерть
доньки побачиш на очах...
Вже за годину
червона і чорна мережки оперезали дитячу сорочечку. Світять назавтра до сонця
хрести і хрестики. І собі нашила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:
- А виший іще
терен і калину...
З тим вже
Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає.
А Марійчине
серце стискається від болю, як бачить, що люд помирає. Змарніла Марія, аж світиться.
Все пестить та цілує донечку, а думи в голові, як чорні хмари... А
люди мруть... Не витримала. Від хати до хати бігала:
- Шийте,
шийте хрести... вишивайте... Будете жити! Рятуйтесь!
А люди не
вірили їй.
Марія взяла
на руки Іванку і побігла до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю всі
зібралися.
- Не
повірили! Думаєте, здуріла?
Миттю зірвала
з Іванки сорочечку вишиту.
- Шийте,
вишивайте сорочки дітям і собі, - та й впала мертвою біля доньки.
З того часу
відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчили
дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки,
фартуха чи блузки.
- Матусю! То
це сорочка бабці моєї?!
-Так, так, синку! Це найдорожча
реліквія нашої сім'ї. Ми свято бережемо цей безцінний скарб.
- Тепер, дитино, ти знаєш, звідки
прийшла та краса до людей...
Вчитель.
Сумна балада,
але це ще раз показує, яке велике місце посідає вишивка у житті українського
народу.
Здається, про
нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося,
що різне призначення давало рушника різні назви: божник – для образів,
подарунковий – для подарунку, утирач – для рук та обличчя. Чи так я кажу,
хлопці?
1-й козак.
Протягом
багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит
і характер орнаменту. З давніх-давен рушники вишивали і тільки червоними
нитками. Бо червоний колір - то символ кохання, сонця, життя. Типовий орнамент
рушників - це казкові квіти ружі, троянди, маку, півонії, жоржини, квіти у
вигляді вазончика - дерева життя. В чарівну силу рушника вірили, як у доброго
чудодія, що вбереже од всякого лиха.
Викладач.
Тепер ми
зрозуміли, що рушник витвір символічний, багатозначний. Створений за законами мистецтва, він не тільки прикрашає щоденний
побут, але й є символічним нагадуванням про невидимі зв’язки, які поєднують
людину з її родом, предками. Можно сказати, що візерунки вишитих рушників – це
зашифрована повість про життя народу, природи, людини.
Кожен візерунок має своє значення та служить
оберегом. Я гадаю, що дівчата нам про це розкажуть.
(Розповідь
дівчат зі слайдами про символи.)
Вчитель.
І під руками от таких народних
майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором
мистецтва. Я бачу на вас чудовий вишитий одяг, ви такі гарні в ньому, розкажіть
нам про вишитий одяг.
1-а
дівчина.
Витоки
вишивки одягу сягають глибин віків. Це - феноменальне явище в художній
творчості українського народу. Школу вишивки на українській землі ще в ХІ ст.
організувала сестра Володимира Мономаха - князя Київського - Ганна - чудова
рукодільниця. Майстрині вишивали золотими та срібними нитками князівський одяг,
речі церковного вжитку. Вже в кінці
ХVIII - перша половина ХІХ ст. - який різко відрізняється. В ньому
відсутні золоті і срібні нитки. З'являються різнобарвні кольори. Далі вишивка
поширювалась. Основне призначення її прикрашувати одяг, тканини, речі
побутового вжитку. Вишивка широко застосовується на жіночому і чоловічому
одязі. Неповторністю композицій, орнаменту, колориту характеризуються
українські вишивки.
2- а дівчина.
Жіночій одяг
- є справжнім витвором мистецтва. Він складається:
- довгої
вишитої сорочки - вишиванки;
- поясу;
- двох
запасок;
- плахти;
- керсетки.
На голові - у дівчини вінець ( корун,
вінок ).
На другий
день після весілля голову дівчини покривали рушниковим головним убором -
наміткою, потім одягали жорсткий очіпок.
Вбрання мало найяскравіші кольори. Чорні та
темні кольори вживали лише для печальних убрань (траурних, жалобних подій ).
Кожна
місцевість України має свій малюнок орнаменту, свою кольорову гамму.
1-а дівчина.
Чоловічий одяг
селянства Київської Русі складався з сорочки довжиною до колін, одягненої на
випуск і підперезаної шкіряним або в'язаним поясом, а також не широких штанів.
На поясі кріпили різні необхідні предмети
кресало, гребінь, невеликий ніж).
Вчитель.
Рушник – від
слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як мамина колисочка
засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що
супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Це
свідчить про міцність та незнищенність роду.
А я пропоную перевірити, як ви знаєте народні
прислів’я про рушник.
Потрібно
правильно скласти прислів'я та з'єднати дві половинки .
Відповіді.
1. Хата без
рушника, що сім'я без дітей.
2. Рушник на
кілочку, хата у віночку.
3. Та ми ж з
тобою на білому рушничку стояли, золотії перстенечки міняли.
4. Не
лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей вітати.
5. Нехай
стелиться тобі доля цим рушником!
6. Цілує
сонце рушники, що ненька вміла вишивати.
7. Тримай
хаточку, як у віночку, і рушничок на кілочку.
8. На рушник
стати - вірного друга мати.
Вчитель.
Рушник -
народна вишивка супроводжує людину в часи радості і смутку. Уявіть
собі ціле життя людини пов’язане із рушником, адже на рушник приймають
новонародженого, й з рушником людина закінчує своє життя, з ними її проводжають
в останню путь.
Наостанок, я хочу
надати слово дівчатам, вони хотіли щось розповісти.
(Дівчата
розповідають вірш. Звучить українська пісня.)
Хай щастить вам, люди добрі!
Хай пісня
летить за обрій,
Вічна пісня
барв і кольорів,
Неповторна
музика натхнення!
Шепіт трав і
шелест яворів,
І дзвінкі
турботи сьогодення.
Хрестиком
покладено в рядки,
Поспліталось,
блиснуло веселкою
Ніжність
материнської руки
Пісні ще
весільної, веселої.
Дух народу в
колір заплете,
Проросте і
піснею, і цвітом.
А над світом,
гляньте, а над світом
Українська
вишивка цвіте!
ІІІ Підведення підсумків.
Вчитель. (звучить мелодія)
Закінчуючи наш захід, хочеться
подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому
молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості,
благополуччя.
Дивлюся
мовчки на рушник, що моя мама вишивала,
І чую гуси
зняли крик, зозуля закувала.
Знов
чорнобривці зацвіли, запахла рута, м'ята,
Десь птахи,
бджоли загули, всміхнулась люба мати.
І біль із
серця раптом зник, так тепло-тепло стало,
Цілую мовчки
той рушник, що мати вишивала...
Хай вам
щастить! На все добре!
